Головна » Файли » Виховні заходи » Ціннісне ставлення до культури і мистецтва

«А над світом українська вишивка цвіте»
02.03.2017, 22:58

МЕТА: вивчати українські традиції,історію нашого народу;виховувати повагу, любов до всього українського; продовжувати розвивати пам»ять, увагу,ввічливість,дружні відносини з однолітками.

Вчитель: Народне прислів’я каже «Без верби і калини нема України». До цього прислів’я ми додаємо «Без вишивки, верби і калини нема України». Тому що вишитий рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами-оберегами.

Ведучий: Серед жіночих народних промислів чільне місце в історії нашого народу займає вишивання. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки передавали таємниці цього виду мистецтва. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.

Ведуча: В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

Вчитель: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Інсценізація вірша Ю.Шкрумеляка «Українські діти»)

Учитель. Хто ти, хлопчику маленький?
Учень. Син я України - неньки!
Українцем я зовуся –
Й тою назвою горджуся!

Учитель. А по чім тебе пізнаю?
Учень. По вкраїнському звичаю.
В мене вдача щира й сміла,
І відвага й духу й тіла,
І душа моя здорова,
Українська в мене мова.

Учитель. Хто ти дівчинко маленька?

Учениця. Доня України - неньки.

Українкою зовуся –
Й тою назвою горджуся!
Ой, вдягнуся у неділю
У вишивану сорочку,
У червону спідничину
І в коралі на шнурочку –
Заплету я свої коси
І візьму віночок з рути,
Ще й васильком заквітчаюсь,
Чи від мене кращій бути?
Учень. Всі ми – діти українські,
Український славний рід,
Дбаймо, щоб про нас маленьких
Добра слава йшла у світ!
Учениця. Все, що рідне, хай нам буде
Найдорожче і святе,
Рідна віра, рідна мова,
Рідний край наш над усе!

Ведуча: Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща куль­тура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фан­тазію імпровізуючи в межах усталеної місцевої традиції.

Вчитель: Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, ми умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) та все ж спробуємо виокремити ті головні риси, які відрізняли Кіровоградську область від іншої.

Ведуча: На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни). Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою «солов’їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.

Вчитель : починаючи з 2007 року, коли кращі вишивальниці Лариса Свєтлова та Лідія Бережна долучились до участі в обласному етапі Всеукраїнської культурно-мистецької акції «Рушник національної єдності», місцеві майстрині втілили у життя кілька творчих задумів. Серед них створення оберега Бобринецького району – великого вишитого рушника, панно «Карта Бобринеччини», «Карта Кіровоградської області», «Рідне місто Бобринець» та інші.

Вишивання цього рушника, мою бабусю, Н.Г. Рожкову надихнуло на написання вірша.

Рушник ( району оберіг)

Який ми вишивали

2008-2009

 

Вишивала цей рушник

Району громада

Розповісти вам про нього

Я сьогодні рада

На полотнищі оцьому

Задумом відважено

Показать життя району

В символах зображене

Уособлює рушник цей

Степовий край рідний,

Де із праці земляків

Хліб зростав дорідний.

Була б в сімї на столі

Смачна паляниця-

І посмішки роцвітають

В бобринчан на лицях

Родовідне дерево нашого району –

Дуб крислатий серед поля

Сила й міць у ньому

Й земляків моїх славетних

Незвичайна доля.

Всі листочки й жолуді,

Вишиті на ньому –

То хутори й села,

Де колишні наші предки

Робили поселення

А жолуді, що обпали

І порозлітались –

Села ті, що повмирали,

Лиш назви зостались

Колір чорний і червоний

Традиційно на каймі

В узорі сплелися,

Ніби сестри – туга й любов

Міцно обнялися.

Любов матері сплелася

За дітей з тривогою

І довічно йдуть вони

Одною дорогою.

Промінь сонця засіяв,

Дав світло надії

Земляки наші здійснять

Віковічні мрії

Про життя для всіх заможне

Щасливе й багате

Буде жить родина кожна

В своїй власній хаті

І не буде безробітних,

І бомжів не буде

І про злидні безпросвітні

Земляк наш забуде

Тут і маківки церков,

Де свобода совісті

Зберегла одну з основ

Нашої духовності

Не дала нам забути

Предків наших славу

А потомкам у майбутнім

Множить нашу славу

Святі янголи повчають

Нас з ясного неба,

Щоб жилось щасливо всім нам

Жить по правді треба!

Ведучий: Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчати вишивали це вбрання для наре­чених.

Ведуча: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.

Ведуча: Про українську вишиту сорочку складено чимало пісень, написано чимало віршів.

Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сшь на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.

Ведучий: Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі руш­ники — невід'ємна частина побуту українців.

Ведуча: Слово «рушники» в Україні су­проводить постійний епітет «чис­ті». Це означає не лише те, що вони мали зберігатися в чистоті. Чисті рушники—це символи високих ес­тетичних та етичних ідеалів.

Ведучий: Видовжені прямокутники руш­ників формою нагадують поля, до­роги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.

Ведучий: Не було, здається, жодної оселі в Украї­ні, котру б вони не прикрашали. У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха . А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.

Ведучий: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом пер­шого є любов, а другого—журба; ра­дість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.

Ведучий: Обрядові рушники ве­сільного призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом од­нієї з найважливіших подій у житті людини.

Ведуча: У кожній родині, де під­ростала дівчина, скриня мала повни­тися рушниками. їх дбайливо обері­гали, ними, в кращому розумінні цього слова, хизувалися — гостям і сусідам неодмінно показували по­саг, виготовлений дівчиною.

Ведучий: Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов'язували мо­лодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління.

Ведуча: Український рушник. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не минає народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково в на­родній пісні мати навчає дочку:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Ведучий: По всій Україні поширений звичай покривати рушниками хліб на столі. Ним покривали й діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покутті.

Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Коли стіни були вже викладені, вгорі, у кутку, вішали рушник.

Ведуча: Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха. Цей звичай існує і досі.

Ведуча: Без рушників не обходилася жодна важлива подія людського життя-буття. Ними приймали немовля на світ. Рушником зустрічали і проводжа­ли гостей, накривали хліб, прикрашали ікони. Його брали в дорогу, щоб була легкою, ним проводжували у вічність.

Ведучий: Рушник у нашому побуті живе й сьогодні. Його використовують на весіллях, проводах в армію. Звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю живе донині.. Цвітуть у барвах вишиття українські церкви.

Ведуча: З покоління в поколін­ня передавали українці своє мисте­цтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Виши­вають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багат­ство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.

А зараз пограємо у гру : «Доповни вірш»

Я почну, а ви добиратимете останнє слово другого рядка в риму. (Доповнення вірша)

Моя Батьківщина – це хата й…, (калина)
Що виросла біля …. (вікна)
Моя Батьківщина – це вся Україна,
Що в цілому світі …!(одна)
Моя Батьківщина – це села й містечка,
Й верба, що пустила ….(гілля)
І річка красива від нас недалечко…
Уся наша рідна …!(земля)
Моя Батьківщина – це будні і …,(свято)
І неба безмежного шир.
Щасливе дитинство, і мама, і …,(тато)
Це радість, це ласка і …!(мир)

Ведучий: Ми з вами усі — українці, яких об'єднує у ве­лику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Ведуча: Хай сміється доля жу­равлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.

 

Категорія: Ціннісне ставлення до культури і мистецтва | Додав: Admin
Переглядів: 84 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 39
Корисні посилання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0