Тема: Батько і мати - два сонця гарячих

Вчитель. Доброго дня всім вам, мої любі гості, моя славна велика родина. Щиро вітаю вас. А ось і ваші діти, шановні батьки. Зустрічайте їх. Бо як немає дня без сонця, а весни без цвіту, так важко уявити собі сім'ю без дитини, без її веселого щебетання.
Запрошую вас, дорогі діти.

(До залу під мелодію маршу заходять діти).

Вчитель. Батьки — це найрідніші в світі люди. В кожному з нас зринають в уяві два милі серцю обличчя. Це велике щастя, коли поруч з вами майже все життя і мама, і тато. Як це важливо, щоб і тато, і мама завжди були поруч, особливо коли гірко, коли хтось образив. Куди ж завжди біжить дитина? Кому ж відкриває усі таємниці? І від кого жде поради, захисту? Звичайно ж, від тата і мами.
Я ще раз вітаю вас, дорогі батьки, і вас, мої учні, і запрошую всіх на свято «Батько і мати — два сонця гарячі».
1-й учень. Дорогі наші батьки.
2-й учень. Наші милі, найдорожчі в світі люди.
1-й учень. Щастя вам, здоров'я.
2-й учень. Миру і злагоди.
3-й учень.
Нехай рясніють ниви колоскові,
У хаті буде злагода і мир.
На чистому, як сонце, рушникові
Дозвольте вам піднести хліб і сіль.

(Вручають батькам хліб. )
Вчитель. Так, ми зібралися, щоб хорошим словом подякувати твердому батьківському плечу, вклонитись низько до землі святій материнській любові, щоб посміхнутись своїм синові та доньці. І порадіти в цю мить, що ми є, що ми живемо, що ще не перервалась ниточка роду людського, що виростає з цієї малечі нове покоління українського народу.
І від батьків, залежить, якими вони будуть, наші діти. Тож жити в мирі, злагоді треба не тільки заради себе, а й заради своїх дітей.
1-й учень. Тато і мама. Чи є в світі тепліші слова? Ні! Батьки ведуть нас в життя, і така вже, бачте, доля, і такий вже розумний лелека, що порозносив нас саме нашим мамі і таткові. Ми його навіть не просили.
1-й учень. Всі подумки думають, що їхні мама і тато найкращі. А я не боюсь і кажу всім. Вам і Вам, а ще сонцю і небу, зеленій ялинці й могутньому дубу, можу кричати на весь світ, мої батьки найкращі в світі. І дай, Боже, їм здоров'я на довгі роки.
Вчитель. Батько... В нашій уяві — це образ сильної, сміливої і мудрої людини. Так воно і має бути. Це фундамент сім'ї. І від нього так часто залежить добробут, злагода, достаток, повага. Пам'ятайте, шановні чоловіки, від вас залежить сімейне щастя. Щасливу сім'ю впізнають за усмішкою жінки.

Вчитель. Батьківська любов... Вона більш потайна. Батько любить подумки дитину, поглядом, його любов є стриманою і урівноваженою. Недарма кажуть, батько любить дитину так, щоб вона цього не знала.
1-й учень. Батькова лайка дужча за материну бійку.
2-й учень. Батько — не матір, не поцілує, не приголубить.

Навчи мене, тату,
Жити на світі.
Сонцю усміхатись,
Ранку радіти.
Навчи мене, тату,
Життя розуміти.
Щоб в радості, в горі
Людиною лишитись.
Навчи мене, тату,
Як друга шукати,
Щоб з ним ми могли
Всі біди здолати.
Навчи мене, тату,
Як дім збудувати,
Садок посадити,
Землю зорати.
 

Люблю я тата

Мій тато

Як з усього світу татків
Всіх докупи позбирати,
А тоді мене спитати:
– Котрий найдорожчий тато?
– Мій, – скажу я без запинки,
І то буде правда чиста,
Як з дитячої сльозинки
Крапелиночка іскриста.
Ви своїх татів хваліте,
Величайте, – я не дбаю –
Та за всі скарби на світі
Я свого не проміняю.
(С. Гордієнко)

Найкращий!

Може він в футбол пограти,
Може книжку почитати,
Супчик може розігріти,
Може мультик подивитись,
Може він пограти в шашки,
Може і помити чашки,
Може малювать машинки,
Може поскладать картинки,
Може везти на собі,
Як на швидкому коні.
Може він ловити рибу
І полагодити шибу.
Вміє так всього багато —
Мій найкращий в світі тато.

Я навчаюся у тата молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати, бо навчаюся у тата!
(П. Осадчук)

Мій тато

Він не вміє готувати
І млинців не напече,
Та як гарно вкупі грати:
М’яч від тата не втече!
Шити – клопоту багато:
Голка крутиться і все.
Ліпше він ялинку в хату
Нам до свята принесе
Він морозиво купляє
Замість супу на обід.
Та зате татусь наш знає,
Як побудувати пліт!
З ним цікаво мандрувати,
Горами, ланами йти…
Кращого, ніж рідний тато,
Нам ніколи не знайти!

Вчитель. Батько — це постійний взірець для сина. Від нього він має навчитись вести домашнє господарство, радитись, вчитись, поважати жінку.
(Гра «Скажіть хороше слово про свою дружину». У грі беруть участь 5—6 чоловіків. Вони по черзі називають хороше слово про дружину. Можуть на допомогу покликати синів. )

За ваші красиві ,ширі слова любові даруємо вам пісню «Таточку, татусю»
Вчитель. Як би ми високо не піднімали батьківську любов, як би ми її не оспівували, але ж їй неможливо дотягнутись до святої материнської любові. Мама... Джерело життя на землі. Живий вогонь — ясне дитя народжує жінка-Мати.
Серце матері благословенне і сповнене віри, любові, краси. її помисли, молитва охороняють дитину протягом всього її життєвому шляху. Недарма народ каже. «Материнська любов і з морського дна дістане».
 

Як добре нам жити і знати,
І вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, ніж «мама»
Немає на світі у нас.
Матуся, мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
Моліться, люди, на слова пророчі,
Та славте маму на своїй землі,
То лиш її натомленість печально
Підводить розум, серце і слова.
То з рук її мозольно і повчально
Ростуть пташата, діти, і трава.
 

Не заздріть, діти, ви нікому,
Ні славнозвісним, ні багатим,
Хай серце заздрить тим і тому,
Кого на призьбі біля хати стрічає мати.

Гра А зараз ми пограємо в гру «Впізнай свою маму».
(Мами з дівчатками танцюють, музика зупиняється, дівчатка мають з закритим очима відшукати свою маму).
Дівчатка дарують мамам пісню « Донечка»

Слово мамам

Вчитель. Дорогі мої жінки. Ні, я назву вас вищим у моральному відношенні словом. Дорогі матері. Мамо, матусю, — так вас кличуть ваші діти. А ми інколи і сварливі, і сердиті, і заплакані, і знервовані. І часом, не бажаючи цього, зганяємо злість на наших дітях. І тільки серце знає, як болить душа, як сльози душать, що незаслужено образили дитину.
Так, вони, ваші діти, насупившись на хвильку, прощають вас, розуміють вас, бо знають, життя — це не завжди тільки радість.
Усміхніться, дорогі матері. Знайдіть очима свого синочка чи донечку.
Вчитель. Моя ластівка, моє сонечко, моя квіточка, моя донечко. Ну кого ще може назвати так мама? Донечка в сім'ї — це її окраса, її щастя й багатство.
Мама (читає вірш про донечку).

Звучить пісня у виконанні дівчаток

« Мамина пісня»

Вчитель. 
Та сьогодні я хотіла б, щоб кожен з вас, батьків, у ці хвилини згадав своїх батьків, своїх маму і тата. Про когось із них тільки світла пам'ять залишилась у ваших серцях, а хтось ще живе і, сидячи біля вікна, вони дивляться в далечінь. Ні, вони не милуються краєвидом, квітами, блакиттю неба, вони чекають вас, дорогі батьки, і вас, улюблені онуки. А вони, ці діти та ці онуки, такі вже зайняті своїми справами, що й не завжди знайдуть вільну хвилинку, щоб ступити на батьківський поріг.
Дорога до батьківського порогу — найсвітліша, найсправедливіша дорога в житті. Хто забуває дорогу до матері, той перестає бути людиною.
Нещодавно я прочитала невеличку статтю в газеті і мені стало моторошно за людську черствість, безсердечність.
Послухайте і ви її.
Зістарився чоловік. Лишивсь сам, без дружини. Син забрав його до Києва. Та старенький батько не зазнав у синівській хаті затишку, любові від сина та невістки... І тільки онук, десятилітній Василько, любив погомоніти з дідусем.
І от одного разу Василько підслухав розмову мами з татом. Ті домовлялися, що завтра відвезуть старого до притулку для старих. Син плакав, просив. «Не везіть, я все буду робити, я буду краще вчитись, я доглядатиму за дідусем». І, щоб заспокоїти сина, пообіцяли лишити дідуся вдома.
Вранці Василько побіг до школи. А тим часом дорослі сказали дідусю новину. Закам'яніло серце старенького. «Ти ж в мене один. Я ж тебе виростив. Я ж для тебе життя прожив. За що ж мені така покара?» — кричала батьківська душа. Та щось здавило в грудях, не дало говорити, тільки сльози, як ті горошинки, покотились по обличчю батька.
А Васильку не сиділось на уроках. Вперше втік зі школи. Коли підбігав до будинку, побачив, що їхня машина від'їхала від під'їзду, а у вікні завбачив дідуся. Василько кричав, просив зупинитися, але марно. Зупинивши таксі, хлопчик попросив водія їхати за машиною.
...Батьки вивели старенького з машини, щось говорили, що йому тут буде добре, що вони будуть до нього навідуватися, але дідусь із закам'янілим серцем ледь піднімавсь сходами.
Під'їхало таксі. Кулею вискочив Василько. Він припав, приріс до дідуся.
Не віддам! Не віддам! — плакав він. Він сльозами скропив стареньку дідусеву одіж. Потім повернувсь до батька.
Тату, запам'ятай дорогу до цього будинку. Бо я тебе не везтиму! Ти сюди прийдеш пішки! Хлопчик, мліючи, опустивсь до дідусевих ніг... На щастя, та історія закінчилась щасливо. Але скільки було заплачено за це щастя!