Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 51
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ЛІТОПИС ШКОЛИ

З історії створення школи

         Школа була збудована в районі Ковалівки у 1903 році і мала назву - Зарічне початкове училище. Засновником і директором був Калашников Вікентій Львович. Він жив при школі і викладав російську словесність. Математику викладав Лінніков Григорій Іванович. Діти навчалися по задачнику Калініна і Бурініна, Священник Тимпковський читав Закон Божий. Учили молитви, псалми. Дітей єврейської національності з уроку Закону Божого висилали. По п'ятницях водили дітей до церкви, особливо в піст перед Паскою: три дні підряд водили і причащали церковним вином з медом і просвірами. Хто противився, того виключали зі школи. Двічі на тиждень учитель — офіцер Сербу викладав гімнастику. Заняття проводили на вигоні, на толоці біля школи. Вихід зі школи був на теперішню вулицю Гагаріна.

     В кожному класі позаду стояла суцільна парта попід усю стіну. Звалась та парта «корито» - для ледарів, Багач Козьма був інспектором, перевіряв, приймав іспити. Хто чітко і правильно відповідав, тому давав 10 копійок, а на 10 копійок тоді можна було купити 10 булочок.

           ФАКТИ СВІДЧАТЬ

1903 рік — школа мала назву Зарічне початкове училище

30-ті роки — Бобринецька семирічна школа

1941 — 1944 рр. - у період окупації у приміщенні школи була конюшня

50-60-ті роки - Бобринецька восьмирічна школа №4 ,

70-80-ті роки - Бобринецька десятирічна школа

З початку 90-х років - Бобринецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №4

 

Із спогадів колишньої вчительки

Глобозинської Надії Петрівни 

(працювала в школі з 1944 по 1973 рр.)

   Перед Великою Вітчизняною війною працювала в селі Березівці Бобринецького району. Вийшовши заміж, перебралась в м. Бобринець. Отримала призначення в Бобринсцьку семирічну школу № 4. Але місто з середини серпня 1941 року було окуповане фашистами і заняття в школах не проводилися. Учителі, за рішенням міськради, були направлені в радгоспи для збирання урожаю. За це платили натурпродуктами, і я заробила три мішки зерна.

  У школі, де я мала працювати, фашисти влаштували конюшню. Вони спалили шафи та парти і тримали в класах коней. З середини березня 1944 року, після визволення міста від окупантів, члени педколектнву гріли воду в підвалі, заливали нею підлогу в класах і шкребли сапами, очищаючи її від багна та гною. Незабаром відновились заняття в школі. Замість парт на бочки поклали великі двері, які тимчасово служили спільним столом, навколо якого сиділи діти на ослінчиках, принесених з дому. Вікна в школі були вибиті, а скла не було де взяти, тож їх позабивали листами жесті, щоб не сквозило. Діти на уроках сиділи в пальтах, бо було холодно, топити було нічим. Замість дошки на стіну прибили великий лист покрівельної жесті і писали по ній крейдою. Підручників не було, лише читанка і задачник в учителя. Умови задач для домашніх завдань записували у школі, а читати вчились лише у школі. Зошитів теж не було. Робили їх, зшиваючи листки обгорткового сірого паперу, а вчителі розграфлювали їх в косу лінію, щоб вчити першокласників писати букви. Діти старших класів писали на газетах між рядками і на полях. Але прагнення до навчання у дітей було велике.

   Директором школи в той період була старенька жінка - Олімпіада Григорівна Стороженко. Згодом вона пішла на пенсію. На її місце прислали директором Гурину Євдокію Данилівну. Завучем була єврейка - Тодоровська Софія Йосипівна, яка викладала математику. Як і вона, повернулися з евакуації вчителі Шевцова, вчителька молодших класів, та Мазурова, вчителька російської мови.

   Заняття в школі проводились спочатку в одну зміну, а наступної осені - у дві зміни. Заняття проводилися у головному приміщенні школи та у корпусі біля сараю. Там же було житло техробітниці Ткаченко, її п'ятирічнй син Толя, не маючи де дітись, заходив до мене в перший клас і там тихенько сидів. Поступово почав піднімати руку і відповідати краше, ніж учні класу. Хлопчик виявився дуже здібним, пізніше він став лікарем.

   Після війни було багато переростків, які мусили навчатися у першому класі. Серед переростків згадую Віру Бурковську (пізніше працювала у нашій школі техпрацівницею), Ніну Гвозденко, Раю Зайцеву. Серед учнів післявоєнних років була і Гурина Олена (нині Олена Павлівна Шабатіна, яка працювала завучем школи № 1) . Вчителями молодших класів поряд зі мною працювали Юрберг Галина Яківна, Білоусова Ольга Андріївна та її сестра Тамара Андріївна, пізніше - Ширяева Надія Іванівна і Солонцова Ольга Іванівна. Зв'язки школи з колгоспом були дуже міцні. Вчителі і діти влітку працювали в колгоспі на Ковалівці, який носив ім'я Куйбишева. У відпустки ніхто не йшов, бо була розруха і потрібно було піднімати господарство. За гроші, зароблені в колгоспі, в школу давали продукти для харчування дітей. У підвалі школи була піч, в якій випікали дітям печиво і видавали на свята.

   Як прогрупоргу, мені доводилося організовувати дітей для збирання колосків та вчителів на жнивування. Тяглової сили не було, бо всіх коней забрали на фронт, тому хліб косили жатками, в які впрягали корів. Скошений хліб молотили молотарками і скирдували вручну. Вчителі працювали нарівні з колгоспниками і, в той же час, були джерелом інформації - несли в маси зведення інформбюро про події на фронті.

   У кінці 1947 року директором став Ільєнко Олександр Антонович, вчитель математики, який із сім’єю жив при школі, у підвальному приміщенні. Завучем був Побігуца Олександр Ілліч.

   Після Ільєнка О.А. директором школи був Давида І.Д., а завучем Адаменко М.С. під їх керівництвом я працювала останні роки і в 1973 році вийшла на пенсію.

        Із спогадів Комарової Ніни Андріївни

     «... 3 6 серпня 1941 року по 16 березня 1944 року чорна ніч окупації лягла на землю Бобринеччини. Фашисти увійшовши в місто захопили усі добротні споруди. Навчальний процес призупинився. В єдиному, на той час, великому корпусі з просторовими класами німці обладнали конюшню, в якій стояли кілька десятків коней...»

Із спогадів Ільєнка Олександра Антоновича — директора

 школи з 15 вересня 1945 року по 18 червня 1954 року

     «... Післявоєнний період виявився важким і відповідальним. Слід було зібрати учнівський та педагогічний колективи, а головне відбудувати приміщення школи, відремонтувати його, підготувати його до занять. Від довоєнної школи збереглися тільки стіни. На 360 учнів, які мали навчатися, залишалася тільки одна парта. Все необхідне лагодили своїми руками. Завдяки вмінню і працьовитості майстра по дереву Федорова було зроблено парти, столи, стільці і все потрібно було для класів...»

Із спогадів Олександра Павловича Гречанівського

       «... Разом зі мною вчився Шумілов Петро Павлович, який жив у провулку Леніна. Він став відомим вченим, його іменем названа вулиця, а на приміщенні міської загальноосвітньої школи І - III ступенів №5, де він продовжував навчання, встановлена меморіальна дошка. Міська школа №5 тоді називалась міським училищем. Також вчився в нашій школі Мельниченко - державний діяч, його іменем названа одна з вулиць міста. Спочатку школа була невеличка. У 1919 році прибудували частину приміщення і підвал...»

Із спогадів Чокмас Марії Василівни та Татарової Лідії Андріївни

      «... У 1935 році у приміщенні школи була учительська і класи. В підвалі — столярна майстерня, в якій стояли станки для роботи по дереву. Виготовляли табуретки. Навчання в 30-их роках здійснювалося бригадним методом...»

       
     
 

Із спогадів  Гуриної  Надії  Павлівни  -  учителя

початкових класів, завуча Бобринецької школи №4

     «... Пам'ятаю як почали будувати в нашій школі спортивний зал. Голова колгоспу Капраленко виділив 123 тис. крб. І дав будівельну бригаду із Закарпаття. Згодом було побудовано їдальню і майстерню. При школі розпочалася робота по вирощуванню коконів. Під час літніх канікул учні активно у цьому допомагали, тим самим поповнювали шкільний бюджет. Але найцікавішим, мені здається, є перше враження про школу 1959 року. Все подвіря школи обгороджене муром. Був великий малинник (де зараз газова топкова). А ще дуже гарна теплиця з підігрівом. А навколо багато квітів...»

Із спогадів Шеряєвой Надії Іванівни - з 1947року по 1956 рік

працювала учителем початкових класів Бобринецької школи №4

      «... Працюючи у школі, у післявоєнні роки, доводилося приходити за 1 -2 години раніше, щоб написати завдання, адже підручників і зошитів не вистачало. Писали на газетах. Класи були переповнені, за партами сиділи по 3 учні. Працювали у дві зміни, були паралельні класи. Педагогічний колектив налічував 15 чоловік. В 1949 році під час бурі було розкрито дах школи. Довелося багато попрацювати. Біля школи посадили сад. Діти дбайливо доглядали його...»